Про помідори, які завжди дозрівають тоді, коли їм заманеться

Пам’ятаю один ранок — сонце тільки-но виповзло з-за сараю, а я стою біля старих теплиць і вдихаю цей знайомий, трохи терпкий запах листя. Помідорне листя має особливий аромат, ні на що не схожий, і хто хоч раз торкався цих рослин, той знає: після нього руки пахнуть літом навіть узимку. Чесно кажучи…, тоді я думав зовсім не про роботу. Просто дивився, як крапля роси повільно скочується по зеленому стеблу, і ловив себе на думці, що помідори живуть за своїм графіком. Не за нашим. Взагалі. Маленькі диктатори, які вирішують, коли їм цвісти, коли скинути зайве листя і коли нарешті почервоніти. Між нами кажучи, в цьому є своя краса. Я колись говорив із дядьком, що все життя вирощує помідори. Він сказав: «Не чіпай їх без потреби. Помідор образливий». Я тоді сміявся, але тепер думаю — може, він і правий. Бо варто тобі один раз переполити або навпаки забути про них на пару днів, і все — вони вже влаштовують тобі маленьку драму. У когось листя жовтіє, у когось плоди тріскають, а в когось раптом з’являється свавільна кисть, яка росте вбік, мовби хоче втекти. І ось серед усіх цих спостережень, серед нотаток, думок, відволікань і кави, яку я постійно залишаю на краю стола й потім шукаю, я випадково натрапив на Allwin казино, і це чомусь нагадало мені про те, як часто вирощування помідорів схоже на гру — з ризиком, удачею, інтуїцією та відчуттям моменту. Бо ти ніколи напевно не знаєш, яким буде сезон. Сонце може бути надто агресивним. Дощ надто частим. А помідори — надто емоційними, як це не смішно звучить. Але саме в цьому й є життя. Я згадую, як ми з сестрою в дитинстві крали зелені, ще тверді плоди, бо нам здавалося, що вони точно такі ж смачні, тільки недозрілі. Потім кривилися, бо кислі, та й все одно робили це знову. Хто знав, що колись я стоятиму серед десятків грядок і намагатимусь вгадати, чого вони хочуть цього разу? І кожного разу, коли зрізаю стиглий, теплий від сонця помідор, мені здається, що я тримаю шматочок літа, який чомусь вирішив стати схожим на маленьке червоне сонце. Недосконале. Кривувате. Але живе. І за це я їх люблю.